Над цим матеріалом я працював спільно з Денисом Поповим, шляхом обговорення певних ідей та виведення основних тез. Незабаром по цій темі вийде відео-аудио матеріал на його Ютуб-каналі Dionis Zagrei.
Тема настільки глобальна та важлива зараз, що я навіть не намагатимусь зробити конкретно цю публікацію всеохоплюючою. Вона є лише початком довгої роботи, яка може бути довжиною в життя або й життя декількох поколінь. Адже наше покоління зараз не просто відроджує Північну традицію, ми в певній мірі формуємо її з нуля, після того, як значну частину початкової традиції було втрачено в епоху агресивного християнства. До нас дійшли лише уламки Північної традиції (та й то, ймовірно, вельми спотворені, причому часто-густо спотворені навмисно).
Правильно поставлені запитання нерідко являються найважливішим кроком у певних процесах, тому що, при правильно поставлених запитаннях, розумні люди знайдуть відповіді самостійно. Ось чому почати наше обговорення варто з наголосу на таких запитаннях, відповідь на які може бути доволі неприємною (зате це дарує тверезий фундамент для правильної побудови всієї подальшої дискусії та стратегії розвитку).
Запитання №1: Чому до нас дійшли тільки крупиці Північної традиції?
Взагалі, саме поняття "уламки", яке я застосував вище, асоціюється з чимось розбитим, чи не так?
Отже, логічно напрошується основоположний висновок, який (на жаль) ми маємо зараз винести для фундаментального осмислення.
– Теза №1: Північна традиція раніше потерпіла поразку монотеістичним релігіям.
Запитання №2 (яке є логічним продовженням тези №1): Що стало причиною / причинами поразки Північної традиції? – з'ясування цього найскладніше, і стає для нас одним з завдань, вирішення якого не можна розглядати у відриві від іншого базового постулату: "Що таке для нас узагалі перемога?" Адже Північна традиція не регламентує важливість перемоги за будь-яку ціну. Навпаки, акцентується важливість гідної перемоги, яка здобута у чесній боротьбі – перемога, яка здобута гідно, є невід'ємною рисою Північної традиції. На відміну від інших пантеонів, Північний пантеон богів ставив собі одним із основоположних завдань виховання в людині доблесті та честі, як головної чесноти. Ось чому бог Тюр, коли порушив дане Фенріру слово, втратив не тільки руку, а й своє місце голови пантеону, віддавши верховенство Одіну: правило честі, покладене в фундамент традиції, вимагало цього, навіть не дивлячись на те, що Тюр порушив слово в ім'я надвисокої мети (порятунок усього світу від сили Хаосу, яку уособлює Фенрір). Обман, який би було прощено "на раз-два" богу-представнику іншого пантеону, у Північній традиції від самого початку був недопустимим навіть заради глобальної перемоги, і тим більше у виконанні самого голови пантеону. Тюру не було прощено (чи то правильніше сказати: він не зміг простити сам собі? ...Цього я не знаю).
Картинка: візуалізація світу Ванахейм, замок Фолькванг, що належить богині Фреї.
З приводу сказаного, згадується приклад долі Еддарда Старка із серіалу "Гра Престолів" (його згадую тут не з банальної паралелі, що і в серіалі він був також з півночі вигаданого Вестеросу, а саме тому, що його життєва поразка архетипічно цілком відповідає темі). Ед Старк був гідною, чесною людиною, яка завжди тримає дане слово, і допускав думку, що всі довкола такі самі. Коли він взнав, що діти королеви Церцеї – байстрюки, він зустрівся з нею наодинці, з наївною прямотою зізнався, що знає правду, і дав їй час на те, щоб покинути столицю (= врятувати життя їй та її дітям). А що зробила у відповідь Церцея? Вона використала даний час, щоб обмовити Еддарда, звинувативши його у державній зраді, і в результаті йому відрубали голову. Але ж перед тим у Еддарда були ще й інші шанси перемогти. Наприклад, після смерті короля йому пропонували приєднатися до партії молодшого брата короля Ренлі, а дітей Церцеї вбити. Ед відмовився піти на негідний вчинок, наполягаючи, що законний король – старший брат короля Станіс, і що це має бути доведено законними методами.
* Взагалі, в "Грі Престолів", як і в романах Джорджа Мартіна вцілому, можна знайти багато аналогій з архетипами Північної традиції, тому напевно я ще не раз до цього повернуся за простими зрозумілими прикладами (взяти хоча б "білих ходоків": коли армія мертвих іде у бій проти царства живих – чим це не образ Рагнарьоку? А сама назва роману "Пісня льоду та полум'я" – це ж узято явно з Північної традиції, з легенди про первинний процес творення світу).
Картинка: візуалізація світу Ванахейм.
Теза №2: Відродження Північної традиції не зобов'язує нас дублювати її на 100% у тому вигляді, в якому вона існувала раніше (оскільки у тому форматі вона програла).
Розумна формула:
а) Відродити сильні сторони традиції, які були і раніше;
б) Розмірковуючи про причини поразки, відкинути не працююче, привнести нове (зробити покращення, нові ін'єкції, які посилять систему).
У попередньому розділі я по суті підвів нашу думку до того, що Еддард Старк потерпів поразку як раз через свою гідність та чесність. Але чи означає це, що я пропоную змінити щось саме в цих принципах Північної традиції? Ні, ні в якому разі ні! Це якраз ті якості, які привели мене до Північної традиції, були одним з факторів, чому я обрав саме її, а не іншу. І задовго до того, завжди тримати дане слово – було і залишається одним з базових принципів мого життя.
В книжці Фенімора Купера "Звіробій", яку я прочитав у дитинстві, головний герой потрапляє в полон до індіанців. Рада старійшин племені винесла вирок: зняти з нього скальп. Але до того, вождь племені відпускає його тимчасово, задля перемовин з іншими білими. За умовою, Звіробій дав слово повернутися наступного дня до полудня. Вождь відпустив його, бувши певен, що той не повернеться, і заздалегідь з задоволенням передчуваючи нову порцію презирства, яку він відчує після цього до білих. Велике ж було здивування гуронів, коли наступного дня в оговорений час Звіробій повернувся до індіанців (хоча знав, що того ж дня з нього знімуть скальп, при цьому дотримався даного слова і повернувся по суті на вірну смерть). Можливо, саме цей приклад з книги Фенімора Купера несвідомо став для мене одним з перших уявлень про красу Північної традиції ще задовго до того, як я про неї взнав. Отже, я ні в якому разі не пропоную і не пропонуватиму відмовлятися від принципів чесності і гідності. А от від надмірної наївності і відкритості, які нерідко ідуть рука об руку з чесністю, по-дурному перетворюючи її на відверту вразливість – напевно, що справді важливо позбавлятись (коли мова не про богів, а просто про людей-прихильників традиції).
Отже, це лише перші приклади в самому початку нашої дискусії: приклади ще не на рівні езотерики і магії, а на самому базовому життєвому рівні, "історії з романів" (доволі логічно ж іти від простого до складнішого). Щоб чітко зрозуміти шлях, яким має розвиватися Північна традиція в епоху домінування метамодерну, варто сто разів повернутися до окресленого нами сьогодні чіткого відправного ланцюга мислення: перш, ніж говорити про причини поразки, ми мусимо чітко сформулювати, що таке для нас перемога (?), і тільки після цього стає можливим розглянути в правильному контексті помилки минулого і запропонувати життєздатну модель майбутнього. Наприклад, якби Звіробій не повернувся у полон до індіанців, він гарантовано зберіг би своє життя. А особистісно він би програв. І навпаки, коли він повернувся у полон, то міг в той же день померти, зате особистісно він переміг у ту ж хвилину, як тільки увійшов до їхнього табору. Очевидно, що в світі богів, духів, фізичне виживання конкретної людини не грає таку ж важливу роль, як у світі людей. Важливіша саме особистісна перемога.
Інший момент (пов'язаний зі здатністю або відсутністю здатності до особистісних перемог): кількість / чи якість прибічників певної релігії – це також дві конкуруючі концепції. Можна рухатись в сторону більшої кількості, або в сторону більшої якості, але поєднати одразу і те, й інше, на практиці потрійно складно, бо від збільшення кількості неодмінно страждає якість, а від нарощування якості страждає кількість (до певних рівнів здатні доходити далеко не усі).
Перша квінтесенція
На базовому рівні вже зараз можна сказати, що якщо систему згубило протиріччя між протилежностями, то для побудування нової більш міцної системи може знадобитись сімбіоз протилежностей і уникання крайностей.
Запрошуємо до дискусії
Сподіваюся, для першого разу ми посіяли достатньо зерен для ваших роздумів.
Говорю "ми", тому що (нагадую) ці думки народжені у співавторстві з Денисом Поповим: він підняв важливу тему, а я розгорнув її і структурував простими словами так, щоб легко було зрозуміти якомога більшій кількості людей.
Перш, ніж ми продовжимо, хотілось би обговорити це і почути також більше ваших думок.
Не соромтеся поділитися зі мною вашою думкою по темі, написавши в телеграм: @bogdan12358
Контакт Дениса: (додам після його згоди).
Найцікавіші ваші коментарі я пізніше додам до цієї публікації в розділі "Доповнення".
Картинка: візуалізація світу Ванахейм.
Основне ядро: що безперечно (якщо відкласти обговорення затронутих складностей на потім)
Боги північного пантеону, такі як Одін, Тор, Фрея та інші, мають великий потенціал для широкого відродження в епоху метамодерну. Я б сказав навіть, що зараз вони можуть стати більш популярними, ніж будь-коли раніше. Ці боги представляють такі цінності, як сила, мужність, справедливість, родючість та любов, які є найважливішими для багатьох людей і суспільств.
У метамодерністському контексті боги північного пантеону можуть бути сприйняті як архетипи, які допомагають нам краще зрозуміти себе та світ навколо нас. Вони здатні представляти такі протилежності, як світло та темрява, порядок та хаос, життя та смерть.
Ось деякі конкретні приклади того, як боги північного пантеону можуть бути інтерпретовані в контексті метамодерну:
-
Одін, верховний бог, може бути сприйнятий як символ мудрості, знань та пошуку внутрішнього сенсу.
-
Тор, бог грому та блискавки, може бути сприйнятий як символ сили, мужності та захисту.
-
Фрея, богиня родючості, магії та вільної любові, може бути сприйнятою як символ жіночності, краси та творчості.
Замість накладання заборон (умовні "10 заповідей") з культивуванням в людях рабської психології, боги Північного пантеону допомагають нам концентруватися на чеснотах, і розвивати в собі кращі якості і найсильніші сторони вільних людей. На заміну релігії, орієнтованої на касту селян, повертається час релігії, орієнтованої на касту воїнів та магів (в Північній традиції, безумовно, є як зовнішня сторона, яка ближче все ж таки до релігії, так і внутрішня, яка є більше магічною).
P.s.
Мій унікальний образ бога Тюра.
Таку картину в рамці зі склом можна придбати по оголошенню на ОЛХ. Я залишив "поза кадром" відсутність у нього правиці, та все ж канон зберіг: зверніть увагу, що меч він тримає лівою рукою.
![✍]()
Автор: Богдан Карасьов, 17 грудня 2ᛟ23 р.
Відгук від Світлани N (прекрасна відьма, яка стала відомою "зіркою", зберігаю анонімність зі зрозумілих причин):
"Мені дуже сподобалась піднята тема. Ви гарно її розкрили, цікаво. Так, згодна з питанням гідності, честі, чесності – вони дуже важливі сьогодні. У мене особисто, почуття справедливості, честі – дуже загостренні, і я дуже болісно сприймаю ситуації коли ці поняття знецінені. Сьогодні ці поняття в нашому світі зникають і навіть розглядаються як щось негативне, недостойне, закомплексоване, зациклене... Але мене особисто приваблює Північна традиція (так само через ці високі поняття честі, гідності, дотримання слова)."
Автор: Богдан Карасьов, 17 грудня 2ᛟ23 р.
Доповнення від Дениса Попова:
"Беги мой брат, беги пока не поздно.
Я видел мир, каким при мне он станет,
В нём по пустыням пламя полыхает,
В нём меркнет свет и лопаются звезды...
Беги мой брат, пока не поздно.
Вы победили, вы остались правы.
Без мира бог ничто, как мир без бога.
Но бог способен быть, хотя б немного,
В ответе за деянья чёрной славы!
Вы победили, вы остались правы..."
("Последнее испытание" фентези-мюзикл).
Так як я дуже люблю поезію, то з неї я й почав.
Боги північної традиції кажуть нам: - "Хлопці! Хлопчики і дівчатка, так, ми програли, але ми вам розповіли все як є. Врахуйте все, що ми зробили. Новий світ за вами."
Згадується чудовий діалог із радянського фільму про Барона Мюнхаузена:
-Це факт?
-Ні. Це гірше.
-Гірше, ніж факт?
-Так. Це не факт, це ще гірше. Так воно й було насправді.
Головним принципом та пріоретом метамодерну є його прагнення до істини (у тому числі й усередині себе). Боги залишили нам справжню історію і тим самим проклали собі, а водночас і нам, дорогу у майбутнє. Мало хто може чесно зізнатися у своїй поразці, але ще менше можуть записати її і чесно, без брехні та спотворення, передати її нащадкам. Всім людям пов'язаним із північною традицією в 21 столітті просто шалено пощастило. Боги півночі дали їм свій алгоритм, нехай він не переможний, зате він реальний. Багато релігій не описують своїх поразок, а тут нам її дали, це просто величезна удача.
Пропоную нашому читачеві піти зі мною до подальшого розвитку ідеї істини у метамодерні.
Візьмемо один із центральних конфліктів північного пантеону. Конфлікт богів Локі та Хеймдаля. Локі у цьому протистоянні займає позицію пластичності та можливості переходу людини з однієї касти в другу з власної волі. Локі каже нам:
-"Чому це купець не може стати магом? Дуже навіть може! Ось ми підможемо йому трохи і прискоримо його трансформацію. Пара років наполегливої праці, спочатку у воїни перетягнемо, а там і до касти магів рукою подати."
Як ми пам'ятаємо, Локі є матір'ю всіх відьом, а хороша відьма може і корону надіти, і за кіньми піти прибирати гній, якщо треба.
Хеймдаль же займає абсолютно консервативну позицію щодо кастової системи. І відповідає так:
-" Якщо народився купцем - то й живи купцем. Якщо народився ярлом - то жити тобі ярлом. Якщо народився конунгом - то їм і будь".
Хеймдаль, як розповідають нам міфи, брав участь у створенні каст і чітко відокремив кожній касті свій ореол проживання. Руни ж як ми пам'ятаємо, він довірив лише вищим кастам, в силу їхнього завдання підтримувати все суспільство в правильному руслі (на рахунок останнього він цілком можливо правий. Адже якщо дати руни купцю або хліборобу, то в кращому випадку для них вони будуть мантичним інструментом).
Локі та Хеймдаль зійдутся в битві Рагнарьок.
"Они сошлись. Волна и камень,
Стихи и проза, лёд и пламень."
Кожен із них відстоюватиме свої позиції до кінця. Кожен із них помре. Локі і Хеймдаль вбивають один одного, показуючи нам, що обидва алгоритми в новому світі не існуватимуть. Вони обоє помилялися, вони обидва чесно померли за свою ідею, вони стояли до кінця, вони зазнали поразок, але до останнього подиху не здавалися. Кожен з них переконаний у своїй правоті, кожен платить за неї високу ціну.
Бажання "мочити всіх за свою ідею" - це явне бажання модерну, його центральна установка, яку ми з вами спостерігаємо навіть у сучасному світі. Міф показує нам, що ця установка є хибною.
У світі Метамодерну немає місця для влади кастових суспільств та анархічних режимів. Метамодерн вимагає від нас нового та принципово іншого рівня гри. Він звертається до нас і каже:
-" Окей, період відношення один до одного як до м'яса ми пройшли. Потім весь стьоб і фальш (ознаки постмодернізму) ми теж проїхали, і... (не будемо уподібнюватися постмодерністам і говорити про те, що з ними сталося). А що тепер? Метамодерн із властивим йому новим віянням романтизму щиро питає нас про майбутнє. А що ми готові йому відповісти? Ми знаємо як вчинити тепер?
